Кораблi

Ти дзвониш вночі і мовчиш не про мене.
Знаєш, даремно - я все давно відчула.
П'ю мед із вином, бережу ті останні сили тіла,
Бо твоя любов тягне нас на дно.

Тільки ти проводжав ту весну, але байдуже
В твоїх очах дні останні Венеції.
Ти пробачав мені все, - чи це знак,
Що поки Всесвіт мовчав, ти палив мої кораблі?

Сніг попелом став, знала я - не даремно.
Пізно і темно, страшно іти кудись одній.
Ти будеш мій ще на мить. Не бажаєш зла.
Напевно краще нам піти у свої світи.

Тільки ти проводжав ту весну, але байдуже
В твоїх очах дні останні Венеції.
Ти пробачав мені все, - чи це знак,
Що поки Всесвіт мовчав, ти палив мої кораблі?

А пробачати було нічого.
Я так собі гралась, мов дитина
Від щастя і аж до відчаю.

Я здогадувалась, що не єдина,
Мучила себе протиріччями.
Я не знала, що любов не завжди
Буде вічною...

Ти проводжав мене, та чому ж болить?
Все на Землі мине, то ж нехай горить!